«Його тіло дотепер не повернули»: у Жмеринці відкрили пам’ятник морпіху Ярославу Христюку

Створення пам'ятника одному з найхоробріших морпіхів Ярославу Христюку у Жмеринці ініціював Герой України Сергій Волинський з позивним "Волина". Він відкривав памятник разом з мамою полеглого Юлією Христюк. Фото "Жмеринська газета".

• Три ордени «За мужність у Ярослава Христюка, загалом у нього — 14 нагород за участь у бойових діях проти російських окупантів.
• Воїн 36-ї окремої бригади морської піхоти загинув 17 березня 2022–го під час оборони Маріуполя. Його тіло дотепер не повернули додому.
• Побачити постать Героя можна на пам’ятнику у Жмеринці. Хто ініціював його виготовлення?

Це перший пам’ятник у нашій області воїну, який загинув на війні з росіянами. Зображення Ярослава Христича відтворено на повен зріст. У руках у нього видно сучасну зброю. На голові берет морського піхотинця, він воював у 36-й окремій бригаді морської піхоти. На постаменті вибито прізвище й ім’я, а також позивний військового —  «Христос». Скульптор відтворив на постаменті три нагороди відважного воїна.

Ініціатором виготовлення пам’ятника є Герой України Сергій Волинський з позивним «Волина». Він колишній в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, де служив Ярослав Христюк.  «Волина» перебував у полоні росіян. Після звільнення з російської неволі заснував фонд підтримки морських піхотинців під назвою «Сталеві».

Саме за сприяння цього фонду з’явився пам’ятник нашому земляку.  Встановили його на території Меморіалу Слави у Жмеринці. На відкриття приїхало чимало морських піхотинців, які служили з Ярославом. Право відкрити пам’ятник надали матері Ярослава Юлії Христюк і уже згаданому побратиму Сергію Волинському.

«Це пам’ятник одному з найхоробріших морпіхів»

Такими словами розпочав свій виступ Сергій Волинський. Він зазначив, що Ярослав Христюк був найхоробрішим з морпіхів.

—Для мене є великою честю представити Жмеринці і всім українцям цей пам’ятник одному із найхоробріших морпіхів, яких я знав, —  цитує слова військового «Жмеринська газета». — Ярослав загинув зі зброєю в руках, рятуючи побратимів. Ніхто з нас не вірить, що «Христоса» нема поруч. Ми згадуємо щодня наших побратимів, які загинули в бою, боремось за наших полонених, підтримуємо родини, робимо все, що можемо. Я впевнений, що Ярослав сьогодні поруч з нами, і чує нас, і наші молитви. І я хочу подякувати йому як одному із найхоробріших Воїнів! Честь!».

Мама воїна Юлія Христюк (на знімку ліворуч) згадала присутнім, що син з дитинства горою стояв за справедливість, у нього було загострене таке почуття. Ріс правдивим, добрим, хотів всім допомогти і всіх захистити. Мав щире серце. «Мене називав ніжно «матуся», з такою само ніжністю горнувся до наймолодшої сестрички, — розповіла мама Героя. — Уже тоді здогадувалася, що він обере в житті професію захисника. Так воно й сталося. Був момент, коли після двох контрактів Ярослав повернувся додому. Збирався їхати на заробітки за кордон. Раптом передумав. Сказав, мамо, не можу без побратимів, моє місце поруч з ними, зрозумій мене».

Побратими Христюка говорили, що його мають пам’ятати, як справжнього патріота, хороброго воїна, який разом з іншими морськими піхотинцями мужньо захищав державу. Вони називали гарячі ділянки фронту, на яких морпіхи протистояли ворогу і мужньо билися з окупантами. Зазначали, що нині воїни 36-ї бригади продовжують вести бої на Авдіївському, Херсонському, Харківському напрямках.

Закохався у «Пташку»

Оборона Маріуполя для морпіхів 36-ї бригади назавжди закарбувалася у пам’яті, бо вона вписана кров’ю.  Про це говорили колишні побратими нашого земляка. Жорстокі бої за місто тривали 86 днів, з яких 82 дні наші оборонці перебували у повному оточенні. Серед тих, хто допомагав військовим, була парамедикиня «Пташка». Такий позивний у Катерини Поліщук, акторки з Тернополя. Пам’ятаємо, як вона піднімала дух у поранених, що перебували в «Азовсталі». Катерина не тільки  надавала медичну допомогу. Намагалася морально підтримати військових. Одного разу дівчина виконала Гімн вояків УПА (Української Повстанської Армії). Запис поширила в Інтернеті. Його переглянули тисячі користувачів.

Ярослав Христюк закохався у відважну дівчину. Два рази приходив до неї з наміром освідчитися в коханні. Обидва рази не заставав. В той час медикиня надавала допомогу пораненим в іншому місці. Вона дізналася, що молодий сміливий морпіх має бажання запропонувати їй руку і серце. «Пташка» разом з іншими захисниками «Азовсталі» опинилася у полоні росіян. Коли її звільнили, найперше вирішила розшукати маму Ярослава. З’ясувалося, що мама Катерини це уже зробила. Більше того, жінки навіть зустрічалися.

На відкритті пам’ятника Христюку «Пташка» говорила, що Ярослав своїми вчинками показав, яким має бути справжній воїн, навчив вірити в себе і вірити у побратимів.

У 18 років пішов в АТО

У лютому 2014-го Ярославу Христюку виповнилося 18, а через декілька місяців він підписав контракт і відправився виконувати завдання в АТО. Відтоді він у війську.

Загинув 17 березня 2022 року, коли рятував побратима на псевдо «Гріша». Сталося це у Маріуполі. Зазнав двох поранень у груди і одного у шию. Тіло воїна дотепер не повернули додому.

Про його сміливість свідчать нагороди.

Загалом Христюк нагороджений 14-ма нагородами. Він має три ордени «За мужність»: I, II і III ступенів. Другий орден йому вручав президент держави. На жаль, третім нагороджений посмертно. Серед нагород, які зберігає вдома його мама, є медаль «Захиснику Вітчизни», «Хрест Заслуги», це вища відзнака Головнокомандувача, Хрест бойового братерства, відзнака президента «За участь в АТО»,  нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі»…

До речі, мама Ярослава пані Юля також удостоєна нагороди — «Орден Матері бійця». Це народний орден для батьків, які виховали своїх дітей справжніми патріотами, мужніми захисниками рідної землі.

Ярослав Христюк народився у Браїлові. Нині одна з вулиць селища носить його ім’я.

Молодший брат Ярослава Антон також пройшов війну. За станом здоров’я його звільнили зі служби, робили операцію на серці.

Світла пам’ять і вічна Слава нашому земляку відважному воїну — Ярославу Христюку. Низький уклін його матері пані Юлії, яка виховала справжнього патріота рідної землі. Щирі співчуття братові і сестрам Ярослава, рідним, друзям і побратимам Героя.

Раніше ми розповідали про Ярослава Христюка у статті "Похоронка на руках, але я щодня йому телефоную", а також у матеріалі "Він був нареченим "Пташки...".

Читайте також:

«Юра! Юра! Хтось бачив Юру?» — кричала у натовпі заплакана жінка: фрагмент зустрічі полонених

«З кінця квітня не виходять на зв’язок»: терміново потрібен наземний дрон

Спецназу потрібна зброя: підрозділ веде бої на гарячій ділянці Харківського напрямку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.